Європейська конференція з дослідницької доброчесності PRINTEGER

Європейська конференція з дослідницької доброчесності PRINTEGER

Експертки ВГО “Поруч” Ірина Дегтярьова, радник Європейської ради аспірантів і молодих учених  Eurodoc, та Світлана Стрельник, докторантка Київського національного економічного університету ім.Вадима Гетьмана, взяли участь у конференції Європейській конференції з дослідницької доброчесності PRINTEGER, яка пройшла у м. Бонн (Німеччина), у Боннському університеті 5-7 лютого 2018 року.

 

Конференція підсумувала 3-річний європейський проект “Підтримка доброчесності як невід’ємного виміру досконалості у науці” (назва англійською мовою – Promoting Integrity as an Integral Dimension of Excellence in Research), що був реалізований у рамках програми Горизонт2020 консорціумом у складі: Католицький університет Неймеген, Радбоуд (Нідерланди, координатор), Університет Тарту (Естонія), Університет Вріє (Бельгія), Метропольний університет Осло та Акерсхуса (Норвегія), Боннський університет (Німеччина), Університет Бристолю (Великобританія), Університет Тренто (Італія), Лейденьский університет (Нідерланди). На фінальному етапі проекту до складу радників були залучені й експерти Eurodoc.

 

Місія цілого проекту та фінальної конференції, відповідно, полягає у зміцненні дослідницької доброчесності шляхом пропагування такої наукової культури, у якій доброчесність є невід’ємною частиною того, що називається науковою досконалістю у її глибокому розумінні, що визодить за межі лише зовнішнього та нормативного контролю. Конференція зібрала близько 300 дослідників, досвідчених і молодих учених, експертів, редакторів наукових журналів, представників видавців та фондів, які фінансують наукові дослідження, оцінюють їх якість, а також представників засобів масової інформації та широкої громадськості для обговорення різноманітних аспектів дослідницької доброчесності, способів та інструментів ефективного вирішення проблем доброчесності, які можуть виникати у сучасному науковому світі[1].

 

Під час конференції Ірина Дегтярьова також представила свою доповідь на тему “Інституційні аспекти дослідницької доброчесності в Україні: як система стимулює недоброчесність” (назва доповіді англійською мовою – “Institutional perspectives on research integrity in Ukraine: how the system pushes misconduct”), у якій авторка представила погляд на проблематику доброчесності крізь призму чотирьох вимірів: індивідуальний (рівень персональної етики та принципів наукової діяльності), інституційний (рівень толерування/нетолерування недоброчесності на рівні окремого вищого навчального закладу або наукової установи, створення певних нормативних передумов для культивування академічної (не)доброчесності на інституційному рівні, впровадження цих принципів у процес навчання, оцінювання й рейтингування академічного персоналу, у кадрову політику); системному (утвердження принципів доброчесності на рівні усієї системи вищої освіти і науки, зокрема шляхом легітимізації відповідних позицій у нормативно-правових актах, що становлять законодавчу базу для її функціонування); колегіальному (на рівні академічного середовища у широкому його розумінні як формального/неформального об’єднання учасників навчальної та наукової діяльності (студентів, аспірантів, дослідників, викладачів, адміністраторів і т. п.)[2]. Експертка “Поруч” представила також аналіз системних умов функціонування науковця у вимірі закладу вищої освіти крізь призму низки чинників: формальний статус, робочі умови (умови проведення наукової діяльності), час, кадрова політика та людські ресурси вишах,  компетенції та можливості для розвитку науковців, університетська бюрократія та дискримінація, внутрішня система університетського управління, зокрема управління наукою, внутрішня політика (не)доброчесноті та ін. До того ж,  варто наголосити на тому, що (не)доброчесність має свої корені саме в політичному житті: (не)доброчесність як наслідок пострадянських трансформацій та “високої майстерності” симулювати досягнення та невміння реально й критично оцінювати власну ситуацію. Досить проблематично створити доброчесну систему науки у недоброчесному суспільстві та недоброчесному політичному середовищі: за Індексом сприйнятт корупції Transparency International Україна у 2017 році посіла 131 місце, що свідчить про високе корупціогенне середовище та слабку силу закону у державі загалом. Саме про це зазначили й іноземні експерти (OECD, EC, H2020 PSF Peer-review, USA).

 

Під час тренінгової сесії відбулося тестування навчального курсу з дослідницької доброчесності, розробленого у рамках проекту. Курс викладатиметься на онлайн-платформі у Боннському та Ленденському університетах. Маємо надію, що у подальшій співпраці з європейськими колегами, такий курс може з’явитися і в Україні.

 

Загальні висновки з Конференції та усіх триденних дискусій такі:

 

  1. Наш час можно назвати часом глобальної кризи довіри (M.Hiney, Ірландія), де останнім чисом культивується масова культура страху, культура підозри (Ісідорис Карацас, Єврокомісія), тому дослідницька доброчесність є досить поважною проблемою для усіх університетів та для усіх науковців, але розуміється вона дещо ширше за звичайний плагіат чи (FFP – falsification, fabrication, plagiarism), а сягає базових етичних засад наукової діяльності та науковця як такого, університетських практик у науці, є викликом у контексті відкритої науки (open science, Гарет О’Ніл, Президент Eurodoc). Посилення та, головне, навчання доброчесності не є таким простим питанням, як це може здатися на перший погляд.

 

  1. Тема доброчесності неминуче торкається засадничого розуміння науки як такої (наука як спорт високих досягнень, проф. Уїльям Халфман, Роудбуд), занадто високих вимог для усього загалу науковців (publish or perish – публікуйся або помри як учений), етичних відносин між ученими та галузевої толерантності: неприпустимим є дискримінація одних за рахунок інших та вивищення технічних чи точних та водночас приниження гуманітарних наук. Різні галузі наук мають свої специфічні традиції наукових досліджень: наприклад, економісти у голандських університетах, є найбільш продуктивними, але 1/5 їхніх текстів містить т.зв. text recycling (те, що в Україні називають “автоплагіатом”, але насправді таким не є), але розвиток своїх попередніх тез є частиною їхньої дослідницької традиції і не може вважатися недоброчесністю, те ж саме стосується теоретичних гуманітарних дисциплін типу філософії.

 

  1. Відповідальність за недоброчесність має бути і індивідуальною, і колективною. Але, слід замислитися над тим, що буде далі з науковцем після виявлення факту недоброчесності, плагіату наприклад? Чи має людина на другий шанс? Європейські університети та Європейська комісія досить поважно підходять до осмислення інструментів, механізмів повернення такого “порушника” у сферу діяльності, його подальшу академічну ресоціалізацію (Ісідорис Карацас, DG Research & Innovation, Head of the Ethics and Research Integrity Sector), керуючись практикою із правопорушниками, яких після терміну ув’язнення соціалізують та дають йому другий шанс.

 

  1. Діяльність whistleblowers (борців за доброчесність) є надзвичайно важливою, варто забезпечити певну безпеку для таких активістів. Але! З іншого боку дуже ажливо, щоб діяльність таких активістів відбувалася на засадах презумпції невинуватості, етики, поваги до гідності людини та в офіційній площині та базувалася на доказовому матеріалі, опрацьованому на базі відповідних програм перевірки тексті та експертній оцінці за певною галуззю науки. Перетворення боротьби за чистоту науки у маніакальне переслідування та “хейтерство” є дуже небезпечним явищем і само в собі є недоброчесним.

 

  1. Доброчесності слід навчати, про неї варто говорити, дискутувати відкрито, конструктивно на рівні своїх закладів вищої освіти та наукових установ, у своїх середовищах, але дискутувати – позитивно (проф. Гай Уїдерсговен, VU University Medical Center Amsterdam), а не негативно (що, на жаль, спостерігається в Україні, де дискусії про доброчесність перетворилися на полювання на відьом та публічне побиття). Справжньої доброчесності у науці можна досягти лише у площині позитивної етики (Positive ethics, Govert Valkenburg (Лейденський унівесритет), тому варто утвердження доброчесності варто базувати не стільки на законі покарання порушень, а на дипломатії доброчесності (Think for a dimplimacy of integrity rather than law of misconduct, Ісідорис Карацас, Єврокомісія та учасники пленарної дискусії). Саме такий підхід відповідає також ідеї “Поруч щодо нашого внеску в утвердження доброчесності в Україні.

Ірина Дегтярьова

Радник Європейської ради аспірантів і молодих учених Eurodoc, заступник голови Ради молодих учених при МОН України, експерт ВГО “Поруч”

[1] Детальніше про конференцію та проект:

About the Conference

[2] І. Дегтярьова. Вплив академічної доброчесності на інституційну практику української вищої школи // Академічна чесність як основа сталого розвитку університету / Міжнарод. благод. Фонд “Міжнарод. фонд. дослідж. освіт. політики”; за заг. ред. Т. В. Фінікова, А. Є. Артюхова – К.; Таксон, 2016. – С. 197-219.