Після того, коли я забронювала свій квиток на літак всередині травня, переді мною постало багато невідомого. Далі, протягом місяця, я закінчила коледж і почала своє доросле життя у країні, в якій ніколи не бувала раніше: Україні. Декілька студентів, випускників та викладачів мого університету (Лоуренс Університет, що розташований у Аплтоні, Вісконсин, США) уже вибудували близькі відносини з ГО Поруч протягом попередніх трьох років. Я п’ята волонтерка з мого університету, що відвідала Україну і допомогла впровадити деякі з розвиткових проектів організації Поруч.
Один із таких типів проектів стосується виховання у молоді лідерів з глобальним мисленням та хорошими навиками англійської мови. Моя роль? Грати ігри з дітьми. Поруч організували два табори з вивчення англійської мови для молоді у різних регіонах України, на яких я виступаю у ролі волонтера. Метою є повне занурення, що, з мого досвіду опановування іноземних мов, є найкращим способом для вивчення, навіть якщо це трохи страшно на початку.
Останній тиждень, я провела на Західній Україні, розділяючи свій час між Копичинцями та Яблуновом, де відбувався перший мовний табір. Ми закінчили табір у п’ятницю. У нас було в середньому 30 учасників щодня, віком від 7 до 15 років. Першого дня, коли я представила себе анлійською, мене зустріши широко розплющені очі. Якби ж вони знали, як їхній початковий трепет точно відобразив моє перше відчуття, коли я зійшла з борту літака у Києві! Однак в результаті у мене були лише чудові враження. Я дізналась про Українську історію, культуру та політику, отримала нових друзів і навіть відвідала місцевий кіноклуб (Кіноклуб на Чічки м. Копичинці, презентація філмьмів Delirium – ред.) та випускний у школі (в ЗОШ І-ІІІ ст. с. Яблунів – ред.). Коли отримала власну порцію екскурсій та відвідин музеїв (@Копичинський музей театрального мистецтва – ред.), я вивчила Україну дуже глибоко через перебування у тісно взаєпомов’язаній громаді, де усі знають та піклуються одне про одного. Я відчула себе надзвичайно гостинно очікуваною тут.
Під кінець нашого табору діти також перестали бути сором’язливими. Вони впевнено рухались у грі “Simon Says” (популярна американська дитяча гра, призначена для того, щоб допомогти вивчити назви частин тіла) і співали американські народні пісні. Вони вивчали географію та описували різні види ландшафту. А також, що дуже важливо, розповідали про свої найбільш та найменш улюблені види їжі. Раніше сьогодні, я випадково наштовхнулася на наймолодшу із учасниць. Вона гарно посміхнулась до мене і вимовила “Хеллоу!”.
Ми закінчили табір із піснею, приспів якої звучить “Ти будеш сумувати за мною, коли мене немає поруч”. Я сумуватиму за Копичинцями та Яблуновом, коли мене не буде поруч, але надіюсь повернутись одного дня. Попри це, я готуюсь до мого наступного табору з ГО Поруч у Каховці. Будьте готові!
Автор: Ніна Вілсон