Сім’я нашої героїні на початку повномасштабного вторгнення виїхала з рідної Степанівки. Повернення після деокупації радувало, але призвичаїтись до нових умов життя було нелегко – часті повітряні тривоги, загрози обстрілів та повне перелаштування побуту у військових умовах забирають чимало сил.

Знайомство з представниками ГО «Поруч», які запросили сім’ю до активностей партнерської програми Save the Children із захисту дітей стали розрадою як для Альони, так і для її сина.

Десятирічний Давід із задоволенням завжди поспішав на веселі заняття фасилітаторів ГО «Поруч».

– Дитині потрібна соціалізація, він сумує за друзями, за спілкуванням. Легка атмосфера, яку створили дівчата-організатори, можна сказати «розбудила» наших дітей. Вони знову занурилися в дитинство, – розповідає Альона.

Сама Альона з іншими мамами із задоволенням долучилась до участі в сесіях психосоціальної підтримки для дорослих «Позитивне батьківство». Це курс спрямований на поліпшення стосунків між батьками та дітьми шляхом розвитку та підтримки позитивних стратегій взаємодії у родині, а також вміння батьків проявляти підтримку та стабілізувати дітей у складних емоційних переживаннях та стресах.

– Це крута ідея, тому що нарешті хтось звернув увагу на мам. Адже, ми, дорослі також не завжди можемо впоратись з емоціями і це впливає на дітей. Нам нагадали, що ми не просто мами-жінки, що ми також й дівчата і гармонія в сім’ї починається з нашої гармонії самих з собою. Це було корисно згадати, що в мене також є потреби, інтереси, почуття, – із захопленням поділилася враженнями Альона.

Під час кожного заняття підіймалися різні теми. Як говорити з дитиною про війну? Як допомогти дитині у навчанні? Що робити, коли дитина не слухається, плаче, агресивно себе поводить? Що робити, якщо дитина постійно проводить час у гаджетах? Як знайти спільні інтереси та разом проводити час? Про свої зміни у поведінці і як вони вплинули на стосунки з сином, Альона говорить із радістю.

– Я стала м’якшою, більш лояльною, не такою категоричною, як була. Не тільки до дитини, а й до оточення і життя в цілому. На багато речей подивилась з іншого ракурсу завдяки цим заняттям. Більше звернула увагу не на свій стан, а на стан дитини, адже я не була дитиною війни. Син – дитина, а не дорослий і його сприйняття реальності відрізняється від нашого. Стала спокійнішою.

Наша героїня відзначила, що в повсякденне життя вводить практики, які проходили під час сесій.

– Дівчата нас, мам, навчили різних ігор, активностей, якими можна відволікати дитину під час тривог, обстрілів. Просто проводимо цікавіше зараз час разом. Мене навчили дивитися на війну очима дитини. Я дуже за це вдячна.