Добровільно, без будь-якої вигоди для себе діяти на користь суспільству, на жаль, хоче далеко не кожний, тому волонтери — це ті люди, яких завжди мало. І студенти Київського університету ім. Б. Гринченка, що нещодавно стали стажистами ГО «ВГО «Поруч», насправді щасливі поповнити лави людей, які творять добрі справи своєю доброю волею. Про це вони зазначили у своїх надзвичайно цікавих творчих звітах після закінчення їхньої соціально-волонтерської практики.

Завданням небайдужих молодих людей було знайти поблизу місця їхнього проживання «поле діяльності», яке б стало їм до душі та принесло суспільну користь.

Багато хто з них вибрав роботу з упорядкування довкілля: прибирали сміття в місцях відпочинку на природі, облагороджували ділянки населених пунктів, висаджували квіти й дерева — як самотужки, так і залучаючи своїх рідних, друзів та навіть організовуючи групи з волонтерів-земляків різного віку.

Дехто звернув свою увагу на підтримку дітей і літніх людей, що живуть без родини в спеціалізованих закладах: відвідували, спілкувалися, приносили смаколики чи матеріальну допомогу. Інші схожу турботу проявили до притулку для тварин.

Ще одна студентка взялася надати волонтерську допомогу самій ВГО «Поруч», експерти якої нещодавно закінчили дослідження щодо гендерних аспектів зайнятості в енергетичному секторі України. Саме на цю тему студентка підготувала цікаву презентацію, яка допомогла «Поруч» якісно звітувати про підсумки свого дослідження, а волонтерці — дізнатися багато нового та корисного у сфері гендерної проблематики.

Найліпше про враження стажистів і про користь, яку принесла ця практика, розповіли вони у своїх чудових звітах-есе. Ось лише невеличкі їх фрагменти:

 

«Волонтерська практика видалась цікавою для мене. Допомагати людям — дуже приємно. Спілкуватись, приймати подяку та дарувати її — це незабутній досвід. Я вважаю, що кожен з нас має спробувати себе в ролі волонтера, бо допомога іншим дійсно надає крила та гарний настрій. Потрібно розділяти свою доброту, особливо з тими, хто її потребує. Засмучує мене тільки одне — до державних установ неможливо додзвонитися. Я постійно стискалася з проблемою «неправильно набраний номер», «номера не існує», хоча я перевіряла декілька разів. У коментарях люди писали, що можуть привезти їжу, одежу, простирадла та інші речі та залишали свої номери, бо подзвонити підприємству було неможливо. Мене ця ситуація дуже засмучує, тому що багато сиріт просто не можуть отримати допомогу через те, що установа не може написати чинний номер! Звичайно, що приватні підприємства завжди мені відповідали, проте державні теж мають обов’язково приймати дзвінки».

«Ми продумали план дій та що саме будемо пропонувати. Зійшлись на думці, що лише приємного подарунку у вигляді цукерок та печива буде мало, тому вирішили запропонувати дітям декілька цікавих ігор. Ми сподівалися, що такий день їм запам’ятається, адже ми принесемо ще більше радості та зацікавленості в їх будні дні. Також, ми придбали велику кількість гарних квітів для засадження клумби на території дитячого будинку. Тепер діти будуть гратися серед чарівних незабудок, барвінків та лілій. Ми провели незабутній час разом з дітьми. Усі вони були привітними, раділи цукеркам, які ми їм роздавали, та були в захваті від ігор, у які ми грали разом. <…> …ми попрощалися з усіма дітьми та взялися до наступного етапу — висадження квітів. Клумба була доволі великою, усі інструменти ми мали з собою та, приблизно, за години три ми повністю просапали, засадили клумбу, квіти на якій трішки прикрасили зовнішній вигляд дворику дитячого будинку. На такій ноті ми й закінчили волонтерську допомогу, вихователі нам подякували.

Загалом, на мою думку, спробувати себе у якості волонтера повинен кожен, адже тільки тоді зрозумієш цінність життя і цінність своїх речей. Особисто для мене ця практика пройшла легко й невимушено, мені дуже сподобалася віддача дітей, які весь час нам посміхалися та раділи, що ми прийшли. Цей досвід дає мені підставу стверджувати, що я хочу цим займатися в майбутньому, коли вже буду працювати та заробляти гроші, щоб більш масштабно надавати допомогу тим, хто її найбільше потребує. Бачити щасливі очі дітей для мене було великою радістю, та я із задоволенням хочу зробити це ще раз». 

«Ми, студенти Київського університету імені Бориса Грінченка, від імені громадської організації «Поруч» нещодавно відвідали Гостомельський притулок. Нашим завданням було надати максимальну різнопланову допомогу (закупівлю необхідних продуктів та господарських товарів, прибирання у вольєрах, де живуть тварини, допомогу з фасуванням їжі). <…> Зайшовши всередину, ми побачили безліч сумних очей, які горіли надією, та веселих хвостиків, які були раді нас бачити. … Ми були щасливі усвідомлювати, що прибираючи у вольєрах, фасуючи їжу для тварин, ми робили корисну й добру справу. Найголовніше те, що ось це бажання з допомогою притулку було щире, адже ми могли б просто перерахувати кошти притулку та навіть не відвідувати його, проте ми не обрали легкий шлях».

«Я вибрала саме цю діяльність для проходження практики, щоб розповісти про батькову справу і, звичайно ж, зробити свій вклад у її продовження. Сподіваюся, що за кілька років ми засадимо деревцями ще більшу територію і вона й надалі служитиме громаді для відпочинку. Думаю, що це не лише хороший спосіб стати корисним для людей, а й залишити після себе слід на землі».

«Я вважаю, соціально-волонтерська практика пройшла успішно. Завдяки їй я маю маленький, але дуже цікавий досвід волонтерства. У мене залишилося багато приємних спогадів і теплих фото з рідними, адже це були саме ті люди, які погодилися витратити свої сили та час на благо містечка разом зі мною. Розпочинали садити квіти лише я та члени моєї родини, проте згодом до нас приєдналися жіночка та дідусь. Мені приємно усвідомлювати те, що ми стали прикладом для односельців. І я обов’язково організую більш масштабний захід у вихідний день, щоб більша кількість людей змогла долучитися. Хоча нас, волонтерів-початківців, було небагато, проте я намагалася заохотити представників різних вікових категорій: діти, підлітки, молодь і дорослі люди. Я рада, що змогла залучити до цього моїх молодших братів і сестер, адже дуже важливо й правильно, на мою думку, прищеплювати любов до волонтерської діяльності змалку».

«Спочатку думала, що молоде покоління не погодиться на прибирання галявини в лісі, та на подив, юнаки були раді допомогти».

«… Я довго думала, як усе правильно зробити. І врешті-решт вирішила влаштувати масштабне прибирання у своєму рідному селі … Обрала локацію-два ставки, біля яких найчастіше відпочивають мешканці. Написала оголошення, зібрала небайдужих жителів, яких виявилось понад 50! Своїми силами ми разом прибрали всю територію навколо ставків і дитячих майданчиків поруч, дістали сміття з водойм. За два дні було зібрано понад 70 мішків сміття та відправлено на перероблення. <…> Завдяки цій соціально-волонтерській практиці, тепер я пишаюсь своїм селом, небайдужими земляками та мальовничими краєвидами. Я дуже рада, що в мене вийшло все це організувати та зробити маленький внесок у розв’язання глобальної проблеми. Маю сподівання, що відтепер такі заходи стануть традицією нашого села».

 

«Протягом проходження практики ми зустрілися з іноземцями, з якими поспілкувалися про екологію та її основні проблеми, донесли до них власні думки щодо цього та вислухали їхні. Вони розповіли про забруднення в їхній країні та про те, як з ним борються там, запропонували допомогу та побажали успіхів». 

«Я дуже рада, що мені вдалося взяти участь у волонтерській практиці під керівництвом громадської організації «Поруч». Ця практика подарувала мені безцінний досвід, бо до цього я не наважувалася на таке глобальне прибирання, тому що завжди не було часу або просто були заплановані якісь інші справи. Також було приємно, коли під час прибирання до нас підходили різні люди й запитували, чому ми цим займаємося та навіщо нам це, тоді ми коротко пояснювали мету нашого завдання та цілі, до яких ми прагнемо, і нам дякували за небайдужість й боротьбу за чисте довкілля».

«Ця практика дала мені море емоцій, як переживання, так і радості. Спочатку мені було ніяково звертатися до людей і просити в них допомогу, бо був страх того, що вони не підтримають. Але я вирішила не перейматися такими дрібницями й звернулася до своїх односельців з думкою, що якщо вони не підтримають мене, то я однаково зроблю добро як з їхньою допомогою, так і без неї. Та, на щастя, вони підтримали мене, і ми почали діяти. Як на мене, за 5 днів було виконано роботу досить масштабних розмірів. Уся ця праця робилася так невимушено, так охоче і радісно. Цей проєкт зробив нас більш близькими. <…> Я дуже рада, що мені випала нагода проходити практику в межах громадської організації «Поруч». Завдяки практиці я отримала багато нового досвіду: навчилася бути лідером, навчилася зберігати зваженість, неупередженість і холодний розум у суперечках і конфліктах, навчилася володіти собою та стала відповідальнішою. 

Бути волонтером — це не просто робити добрі справи; це зближувати людей в єдине ціле, наповняти їхні серця добром, адже кожен волонтер має нескінченну кількість доброти, самовідданості, турботи, щирості та любові у своєму серці. Допомога іншим приносить мені радість і бажання підкорювати вершини, тому мені сподобалося бути волонтером! Хочеться розвивати свої здібності, отримувати нові знання, відчувати власну необхідність тим, хто потребує допомоги. Мені цікаво витрачати свої сили, час і талант на користь суспільству. Сподіваюся, у мене ще не раз вийде створити цікавий проєкт і реалізувати його на користь громаді».