11 жовтня на Facebook-сторінці, YouTube-каналі та сайті УКМЦ відбулася онлайн-трансляція, темою якої стала презентація результатів дослідження «Соціально-психологічні фактори конфліктності у шкільному середовищі».

Дослідження було проведене ГО «ВГО «Поруч» у межах реалізації проєкту «Школа Миру» за грантової підтримки ChildFund Deutschland, фінансової підтримки Інституту міжнародних відносин ifa, що фінансується Міністерством Закордонних Справ Німеччини у рамках програми фінансування zivik.

 

Спікерами під час онлайн-трансляції стали Марія Тищенко та Денис Верба.

Як вони повідомили, дослідженням виявлено, що найпоширенішим викликом соціальній згуртованості шкільних колективів є висока втомлюваність учнів у процесі навчання — ця проблема виникає в 73,8% респондентів (майже 79% дівчат і 61,4% хлопців вказали в анкетах на постійне та часте почуття втоми, яке перешкоджає нормальній взаємодії з оточенням). Виклики, пов’язані з неповним складом родини, властиві лише 23,6% опитаних; із суб’єктивною оцінкою родинного добробуту (ознаки невдоволення побутовими умовами в родині) — 16,4% респондентів (17,4% дівчат і 14,1% хлопців виявили невдоволення побутовими умовами). Про критично емоційне ставлення до оцінювання результатів навчання (від оцінок критично залежить настрій і емоційний стан респондентів) заявили 34,4% респондентів (16,7% дівчат і 19,8% хлопців).

Серед опитаних учнів шкіл лише 56 зазначили, що за останні два роки ніколи не мали конфліктів у шкільному середовищі (28,72%), 37 дітей (18,97%) сказали, що були учасниками конфлікту один єдиний раз, зрідка беруть участь у шкільних конфліктах 74 школяра (37,95%), 18 школярів за останні два роки часто брали участь у конфліктах, і 10 осіб (5,13%) не змогли визначитися з відповіддю.

Переконливим свідченням актуальності роботи з поширення ненасильницьких методів розв’язання конфліктів у школі є те, що лише близько двох третин респондентів, які брали участь у конфліктах у школі, вказали, що конфлікти ніколи не супроводжувалися застосуванням фізичного насилля (насильство моральне, за результатами багатьох досліджень, завжди поширеніше за фізичне). Отже, близько третини респондентів, які відповідали на запитання щодо фізичного насильства (близько 11% усіх респондентів), стикалися особисто з проблемою фізичного насильства в конфліктах у школі. Також особливої уваги вимагає група респондентів, які вказали на те, що неодноразово стикалися з проблемою фізичного насильства в школі — наявність таких дітей свідчить про критичну необхідність виваженого й забезпеченого потрібною методичною підготовкою втручання в ситуацію.

На запитання щодо здатності учасників уникнути повторного конфлікту відповіли лише 133 особи зі 195. Переважна більшість опитаних зазначили, що намагаються уникати повторного конфлікту. Меншість дітей відповіли, що їхні конфлікти тривають довго та зазвичай поновлюються. Для дослідження впливу родинного стану респондентів на характеристики конфліктності поведінки було сформовано дві групи: діти з повних і діти з неповних родин. За віковими та іншими соціально-демографічними характеристиками обидві групи мали близькі середні та медіанні показники. Респонденти з неповних родин мають такі результати: часто в конфлікти в школі потрапляє 15,56% опитаних, зрідка — 33,33%, один раз — 17,78%, ніколи не потрапляли у конфлікти в школі 26,67%, і не змогли визначитися 6,67%. З респондентів з повних родин у шкільні конфлікти часто потрапляло 4,76%, зрідка — 40,14, були учасниками конфлікту лише один раз 19,73% опитаних, ніколи не брали участь у шкільних конфліктах 30,61% дітей, і не визначилися — 4,76%.

Опорний висновок щодо першої робочої гіпотези дослідження: належність до неповної родини сама по собі не виступає достатньою умовою вищої частості потрапляння дитини в конфліктні ситуації в школі, проте свідчить про вищу вразливість дитини до додаткових несприятливих для інтеграції в шкільне середовище факторів впливу, уточнення яких може стати предметом подальших досліджень.

Друга гіпотеза, що перевіряється за даними опитування, полягає в тому, що для дітей з неповних родин властива в середньому вища, у порівнянні з дітьми з повних родин, інтенсивність (руйнівна для соціальної згуртованості в шкільному середовищі сила) конфліктних ситуацій. Ознакою справдження цієї гіпотези визначені дві умови. Перша: серед респондентів з неповних родин на запитання «чи супроводжувалися конфліктні ситуації застосуванням фізичного насильства?» відповідь «ніколи» має суттєво (більше ніж удвічі) менше поширення, ніж серед дітей з повних родин. Друга умова: серед респондентів з неповних родин на запитання «чи супроводжувалися конфліктні ситуації застосуванням фізичного насильства?» сумарний відсоток відповідей «один раз», «зрідка» та «часто» статистично значущо вищий за аналогічний сумарний відсоток серед респондентів з повних родин. Розподіл відповідей респондентів з повних і неповних родин щодо інтенсивності (руйнівної сили) конфліктних ситуацій у школі (за ознакою застосування фізичного насильства в конфлікті): діти з повних родин: ніколи — 70,59%, один єдиний раз — 13,73%, неодноразово — 4,9%, не змогли визначитися — 10,78% опитаних. Представники неповних родин: ніколи — 72,73, один єдиний раз — 6,06%, неодноразово — 3,03%, і не змогли визначитися 18,18% опитаних цієї категорії.

Відповідно, опорний висновок щодо другої робочої гіпотези: належність до неповної родини не може вважатися фактором, що пов’язаний з вищою інтенсивністю (руйнівною силою для соціальної згуртованості шкільного колективу) конфліктів, які виникають у шкільному середовищі.

Третя робоча гіпотеза, яка перевірялася за даними опитування, полягала в тому, що для дітей з неповних родин властива в середньому вища, у порівнянні з дітьми з повних родин, частість розв’язання конфліктів через несиметричні поступки сторін: коли замість спільного знаходження компромісу поступається лише одна сторона. Більшість дітей з неповних родин (54,65) не змогли визначитися з відповіддю на це запитання, відповідь «майже ніколи» вибрали 17,39%, 15,22% з усіх опитаних цієї категорії вибрали варіант «зрідка», «майже завжди» — 4,35% і «часто» — 8,7%. Щодо дітей з повних родин: більшість, як і діти з неповних родин, вибрали варіант «не можу визначитися» (50,67%), «часто» — 16%, «майже завжди» — 8%, «зрідка» — 18,67%, «майже ніколи» — 6,67%.

На запитання: «як часто ваші шкільні конфлікти розв`язуються за допомогою компромісу» відповіді були такі: більшість дітей з обох груп не змогли визначитися з відповіддю, варіант «майже ніколи» вибрали 19,57% респондентів з неповних родин та 10% з повних. Зрідка таким способом розв’язували конфлікт 13,04% дітей з неповних родин і 9,33% з повних родин. Майже завжди конфлікт за допомогою компромісу розв’язують 8,7% респондентів з неповних родин і 12% з повних родин. Варіант «часто» вибрали 13,04% дітей з неповних родин, а відсоток дітей з повних родин, що відповіли на запитання за допомогою того ж самого варіанту, становить 15,33%.

Опорний висновок щодо третьої робочої гіпотези дослідження: належність до неповної родини може трактуватися як ознака, що прямо пов’язана зі скороченням поширеності некомпромісних (силових) практик розв’язання конфліктних ситуацій і не впливає на поширеність компромісних практик розв’язання конфліктних ситуацій у шкільному середовищі.

Четверта робоча гіпотеза, що перевіряється за даними опитування, полягає в тому, що для дітей з неповних родин властива в середньому більша залежність від втручання дорослих у конфліктну ситуацію для її завершення. Емпіричними ознаками справдження гіпотези визначені дві умови. Перша: серед дітей з неповних родин відповідь про завершення конфлікту завдяки втручанню інших дітей поширена менше, ніж серед дітей з повних родин. Друга: відповідь про завершення конфліктної ситуації завдяки втручанню дорослих більше поширена серед дітей з неповних родин, ніж серед дітей з повних родин. На це запитання більшість дітей знов не змогла дати відповідь, вибравши варіант «не можу визначитися»; усі інші варіанти відповідей мають майже однакове значення в обох групах дітей. Часто розв’язують конфлікти за допомогою втручання дорослих 13,04% дітей з неповних родин, 9,33% дітей з повних родин також вибрали цей варіант. Варіант «майже завжди» вибрали 6,52% дітей з неповних родин і 3,33% з повних. Зрідка користуються втручанням дорослих для розв’язання конфлікту 6,52% респондентів з неповних родин і 10% з повних. Майже ніколи не користуються таким варіантом 8,7% дітей з неповних родин і 15,33% з повних.

Опорний висновок за четвертою робочою гіпотезою: наявні слабкі ознаки більшої залежності дітей з неповних родин від участі дорослих для припинення конфлікту, що може свідчити як про наявність запиту (потреби) в таких дітей, так і про приділення таким дітям додаткової уваги учителями в школі.

Щодо питання рівня задоволеності побутовими умовами вдома респонденти були розподілені на дві групи. До першої увійшли ті, чиї відповіді на запитання анкети свідчать про наявність чинників незадоволення побутовими умовами для відпочинку та відновлення працездатності. Такими вважаємо відповідь «дещо бажано поліпшити» (оцінка незадоволеності — 0,5 бала), відповідь «я не дуже задоволений» (оцінка незадоволеності — 1 бал) і відповідь «не задоволений умовами» (оцінка незадоволеності — 2 бали). Респонденти з другої групи оцінили побутові умови для відпочинку та відновлення працездатності як «ідеальні», «усе, що потрібно, наявне». Також до неї внесені ті, хто не зміг визначитися з варіантом відповіді.

Респонденти, незадоволені побутовими умовами, відповіли на запитання щодо частості виникнення конфліктів у школах так: 34,38% вибрали варіант «часто», 38,04% — зрідка, 15,63% опитаних вибрали варіант «один раз», 9,38% — «ніколи», і лише 3,13% не змогли визначитися. Діти, задоволені побутовими умовами відповіли таким чином: варіант «часто» вибрали 4,29% опитаних, «зрідка» — 38,04%, «один раз» — 19,63%, варіант «ніколи» вибрали 32,52% опитаних і не змогли визначитися 5,52%. Наведені дані свідчать про виразні ознаки того, що незадоволеність домашніми побутовими умовами виступає вагомим фактором зростання частості конфліктних ситуацій у школі

Друга робоча гіпотеза полягає в тому, що діти, невдоволені своїми побутовими умовами, матимуть більшу інтенсивність конфліктних ситуацій (їхню руйнівну силу для соціальної згуртованості шкільного колективу). Ознаками емпіричного підтвердження цієї гіпотези визначені дві умови. Перша: серед респондентів з ознаками невдоволення побутовими умовами, на запитання «чи супроводжувалися конфліктні ситуації застосуванням фізичного насильства?» відповідь «ніколи» має бути суттєво менш поширена, ніж серед дітей, які задоволені своїми домашніми побутовими умовами. Друга умова: серед респондентів, невдоволених своїми побутовими умовами, на запитання «чи супроводжувалися конфліктні ситуації застосуванням фізичного насильства?» сумарний відсоток відповідей «один раз», «зрідка» та «часто» має бути суттєво вищим за аналогічний сумарний відсоток для респондентів, які задоволені своїми побутовими умовами.

За наведеними даними стало зрозуміло, що стосовно інтенсивності руйнівної сили щодо соціальної згуртованості в шкільному колективі невдоволеність респондентів своїми домашніми побутовими умовами не виступає значущим фактором. На це запитання надали відповіді лише ті респонденти, які не навели відповідь «ніколи» на запитання щодо того, чи траплялися з ними конфліктні ситуації в школі. Відповідно, 12,5% респондентів, невдоволених своїми побутовими умовами, і 34,8% респондентів, які заявили про задоволення матеріальним добробутом у своєму домі, не були запрошені до відповіді, бо не мали необхідного досвіду. Третя робоча гіпотеза полягає в тому, що для дітей, незадоволених побутовими умовами, властива в середньому вища, у порівнянні з дітьми, задоволеними матеріальним добробутом родини, частість розв’язання конфліктів через несиметричні поступки сторін: коли поступається одна сторона, а не відбувається компроміс.

Часто розв’язують конфлікт без компромісу 25% опитаних з групи, яка невдоволена матеріальними умовами, 9,38% з них вибрали варіант «майже завжди», 25% — зрідка, 9,38% вибрали варіант «майже ніколи» і 31,25% не змогли визначитися. З групи тих, хто задоволений матеріальним добробутом, не змогли визначитися з відповіддю 55,49%, варіант «часто» вибрали 12,2%, «майже завжди» — 6,71, «зрідка» — 16,46% і «майже ніколи» — 9,15%. Результати анкетування засвідчили, що поширеність як некомпромісних, так і компромісних практик розв’язання конфліктних ситуацій не має вираженої залежності від задоволеності учнів родинним матеріальним добробутом.

Четверта робоча гіпотеза стосовно впливу суб’єктивного сприйняття рівня матеріального добробуту родини на характеристики конфліктності поведінки полягає в тому, що для дітей, невдоволених рівнем матеріального добробуту родини, властива в середньому більша залежність від втручання дорослих у конфліктну ситуацію для її завершення.

З наведених відповідей випливає, загалом, невисока залежність учнів від зовнішнього втручання в розв’язання конфліктних ситуацій. Сумарна частка респондентів обох груп, які дали відповіді «майже ніколи» та «зрідка» на запитання щодо участі інших учнів у завершенні конфлікту, становить майже 62%. Аналогічні відповіді стосовно участі дорослих дали по обох групах респондентів разом майже 60%. Отже, за поширеністю переважає самостійне завершення конфлікту, без участі (без вирішальної участі) третіх сторін. Це також свідчить про високий потенціал поліпшення характеристик згуртованості шкільних колективів завдяки опануванню технік запобігання та погашення конфліктних ситуацій учнями й учителями, які опиняються в ролі свідків, а не безпосередніх учасників конфлікту.

Опорний висновок щодо четвертої гіпотези: стосовно обох груп респондентів спостерігається переважання самостійного розв’язання конфліктів їх безпосередніми учасниками. Зовнішнє втручання як спосіб розв’язання конфлікту відбувається менш ніж у третині випадків і забезпечується участю інших учнів приблизно вдвічі частіше, ніж участю дорослих. При цьому є слабкі (статистично незначущі) ознаки того, що респонденти, не задоволені рівнем матеріального добробуту своєї родини, менше за інших залежні від участі третіх осіб у розв’язанні конфлікту: серед них сумарна частка тих, хто вказує на рідкісність («майже ніколи» та «зрідка») участі третіх осіб у розв’язанні конфлікту, дещо вища, ніж серед учнів, які задоволені матеріальним добробутом своєї родини.

ЗВІТ : Дослідження

REPORT : Research in English

 

Трансляція презентації звіту:

Більше про проект: